Співпраця і стажування з КЗПМО «Лозівська школа мистецтв №1»

З 24.11. по 06.12.2025 року викладачі циклової комісії декоративно-прикладного мистецтва Положинська Клавдія Іванівна та Медведєва Юлія Леонідівна успішно пройшли стажування на базі КЗПМО «Лозівська школа мистецтв №1». 

Програма стажування була спрямована на підвищення якості проведення та консультування педагогічної практики студентів, яку здійснюють викладачі коледжу. Це дало змогу поглибити професійні компетентності та вдосконалити методичні підходи до роботи зі студентами.

Підсумком стажування стали відкриті уроки, які підготували та провели стажисти. Під час уроків викладачі продемонстрували отримані знання на практиці, представили нові підходи до роботи з учнями та показали високий рівень фахової майстерності.

Дякуємо КЗПМО «Лозівська школа мистецтв №1» за плідну співпрацю та сприятливі умови для професійного розвитку!

Мітки: Викладачі | ДПМ | Педагогічна практика | Підвищення кваліфікації | Практика

Поширити: F P X In

Читати

Ключовий етап фахової підготовки: захист педагогічної практики диригентів-хормейстерів

Педагогічна практика є ключовим, безцінним етапом у підготовці майбутніх фахівців, особливо для випускників, які завершують своє навчання. Саме в цей відповідальний період, що триває зазвичай з вересня по грудень, студенти мають змогу застосувати глибокі теоретичні знання на практиці, набути досвіду взаємодії з учнями та відчути всі тонкощі професії викладача. Це час для відшліфовування педагогічної майстерності, розвитку лідерських якостей та формування власного неповторного стилю викладання.

Днями у КЗПМО «Лозівська школа мистецтв №1» Лозівської міської ради Харківської області розпочався активний період захисту педагогічної практики здобувачок освіти випускного курсу.

Першою свій захист розпочала Катерина Поліщук. 1 грудня 2025 року під керівництвом наставника, керівника практики Анара Абрамкіна, вона провела відкритий урок на актуальну тему: «Удосконалення техніки вокального дихання, дикції та інтонаційної точності в умовах дистанційного навчання (на прикладі творів «Canon de Scats» та «Подивись, який день красень!»)».

Естафету перейняла Ангеліна Буднік. 06 грудня вона провела свій перший відкритий урок на тему «Вокально-інтонаційна робота – основа майстерності хорового колективу» під керівництвом досвідченого наставника – Валентини Чуйко.

Обидві студентки-практикантки продемонстрували високий рівень підготовки, що охоплював як ґрунтовні педагогічні та методичні аспекти, так і відмінну хормейстерську вправність. Вони вміло організували навчальний процес, знайшли підхід до дитячих хорових колективів та досягли поставленої мети уроків.

Після завершення кожного заняття відбулося його детальне та конструктивне обговорення. Було відзначено безліч позитивних моментів у роботі студенток, а також надано слушні рекомендації для їх подальшого професійного зростання.

Щиро вітаємо Катерину та Ангеліну з цим важливим кроком – першим в житті успішним відкритим уроком! Бажаємо талановитим випускницям прекрасного педагогічного майбуття у нашій мирній і квітучій Україні!

Мітки: ВХМ | Педагогічна практика | Практика

Поширити: F P X In

Читати

Українська хустка: нитки пам’яті, краси й незламності

Українки говорять: «Хустка – то не просто тканина, а пам’ять жіночого серця».

7 грудня в Україні відзначають День української хустки – символу жіночої грації, любові та національної ідентичності. Українська хустка має давню історію: ще з часів Київської Русі жінки прикрашали голову тканими або вишитими покривалами, які вважалися знаком гідності та охайності. Протягом століть хустка не просто захищала від негоди – вона зберігала традиції роду, передавалася з покоління в покоління як сімейна реліквія.

У XX столітті яскраві квітчасті хустки стали невіддільною частиною жіночого святкового одягу на Полтавщині, Галичині, Поділлі та у Карпатах. Кожен колір мав значення: червоний символізував любов і молодість, синій – спокій, зелений – надію, а білий – чистоту. У візерунках хустки – історія народу, у її кольорах – душа України.

Цікаво, що традиційно хустку дарували на весілля як оберіг, а молоді дівчата вдягали її на свята, щоб підкреслити красу та свою приналежність до роду.

Коли жінка пов’язує хустку, вона торкається свого коріння. Сьогодні хустка знову переживає справжнє відродження. Нею прикрашають одяг, вплітають у зачіски, носять як аксесуар або елемент патріотичного образу. Вона стала не лише частиною культури, а й стилем, що поєднує минуле та сучасність.

А ще в народі кажуть, що «Хустка – мов теплі долоні матері, що оберігають завжди».

Хай українська хустка нагадує нам про силу традицій, красу жіночності та єдність поколінь. Одягаймо її з гордістю та любов’ю – як символ нашої культури та незламного духу.

До дня української хустки у коледжі відбулась онлайн фотовиставка.

Неймовірні й гарні українські жінки та дівчата!

Мітки: Свято | Фотогалерея

Поширити: F P X In

Читати